Консультує психолог

Виховання без насилля

Виховання - це процес формування, розвитку особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку.

Виховання - це процес, кінцевий результат якого за міжнародним та українським законодавством може закінчитися у 18 років (дитиною є особа віком до 18 років), а в системі стосунків «батькі-діти» - може продовжуватись невизначений час. Його складовими «інструментами» є наслідування, копіювання, повторення, мотивування, навіювання, роз'яснення, пояснення, переконання, наведення позитивних прикладів, навчання, спонукання, пропагування тощо. Саме вони формують майбутню особистість.

Виховання умовно можна поділити на свідоме та неусвідомлене.

Свідоме виховання - це процес в системі «Особистість дитини- ситуація - особистість батьків» зі своєчасним аналізом та прогнозом короткочасних та довгострокових впливів на дитину.

Від батків усвідомлене виховання вимагає теоретичних знань вікових особливостей дитини, розуміння своїх потреб та потреб дитини, розвиненого емоційного інтелекту, вмінь та навичок комунікації, критичного мислення, вчасного отримання інформації, якої не вистачає, та бажання слухати, чути, допомагати, підтримувати, довіряти, розвивати, любити, ростити, бачити свою дитину майбутньою самодостатньою особистістю і діяти помірковано, поетапно, усвідомлено, відповідально.

Неусвідомлене виховання - це виховання без розуміння результату своїх короткотривалих та довготривалих впливів та дій на дитину; використання дитини для задоволення своїх потреб; повторення дій, особливо негативного впливу (погрози, крики, бійки, приниження), засвоєних в своїй сім'ї; виконання дій, особливо негативного впливу, з узагальненням «так всі роблять».

Неусвідомлене виховання - є підгрунтям для насильницьких дій над дитиною.

Насильство поділяють на: фізичне (заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, мордування, залишення в небезпеці, ненадання допомоги, заподіяння смерті); сексуальне (будь-які діяння сексуального характеру щодо дитини; психологічне (словесні образи, погрози, приниження, залякування, що спричиняють шкоду психічному здоров'ю); економічне (умисне позбавлення житла, їжі, одягу, перешкоджання в отриманні лікування, заборона навчатися).

Дорослому, який замахнувся на сина чи доньку, варто поміркувати: чого я хочу домогтися? Змінити небажану по­ведінку дитини чи продемонструвати «хтов домі хазяїн» та відігратися на ній за непо­кору або прояв власної думки, бажання відстояти власні цінності? Якщо мета - бо­ротьба з непокорою, то це нічого спільного з вихованням не матиме, а буде лише від­стоюванням свого домінантного станови­ща, що лягає на совість дорослого, бо тим самим він дає дитині яскравий приклад торжества насильства. І не має значення, про що йдеться, - про грубу фізичну силу чи витончене моральне покарання.

Любити дитину - зовсім не означає завжди й у всьому їй потурати та схвалю­вати будь-яку її поведінку. Небажану пове­дінку обов'язково треба коригувати, і тут, без сумніву, необхідні й суворість, і вимогливість, і безкомпромісність. Не варто забувати, що, крім рук, якими можна побити дитину, у нас ще є погляд, голос, міміка, жести, інтонація, тембр, ритм, поза, мова тіла - ті інструменти ви­ховання, які допоможуть обійтися без насильства.

Без поваги до особистості дитини, прагнення її зрозуміти, безумовно прийняти та любити її, виховання перетворюється на нудні нотації, надокучливі втовкмачування, лицемірне моралізу­вання. Існує й інша крайність - ігнорування.

Виховання без насилля:

Метод виховання «ДО»

Для того, щоб зрозуміти, що саме хотіла дитина показати своєю негативною поведінкою, батькам необхідно проаналізувати не саму ситуацію та її насліди, а те, що відбувалося до неї. Що спонукало дитину? Що хотіла дитина? Яка її потреба була незадоволеною? Що стало причиною для скоєння небажаних дій? Це дасть можливість зрозуміти справжні мотиви її поведінки та сприяти неповторенню небажаних дій.

Метод виховання «ПІСЛЯ» або

Метод логічних наслідків- це такий виховний метод, який ро­бить для дитини ваші вимоги осмисленими та логічними тому, що вони чітко пов'язані з наслідками або результатом її дій. Дитина повинна усвідомлювати логіку виправної міри впливу для того, щоб ця міра була ефективною.

Для того щоб логічні наслідки були ефективними виховними методами, вони повинні поєднувати в собі певні принципи:

1. Завжди і у всьому проявляйте до своєї дитини повагу, дозволяйте їй якомога повніше брати участь у визначенні логічних наслідків. Усе, що викликає у дитини почуття провини чи сорому, слід ретельно уникати, інакше вона може розцінити логічний наслідок як покарання.

2. Наслідки мають бути розумними за своєю суттю. Будь-який непомірний чи надто суворий наслідок ваша дитина сприйме як покарання, а не як спосіб виправлення своєї помилки.

3. Наслідки повинні мати логічне співвідношення з помилкою вашої дитини. Якщо вона вчиняє комусь біль, то намагається її полегшити. Якщо вона пошкодила якусь річ, то поновлює її чи відшкодовує збитки якимось іншим способом.

4. Логічні наслідки повинні привчати вашу дитину брати всю відповідальність за скоєння власних вчинків на себе, не примушуючи її при цьому "розплачуватися" за ту чи іншу помилку.

Я маю право знати свої права

Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами, а також це найдосконаліший міжнародний документ, що захищає права дітей.

В ній записа­но, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу.

Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.

Права дитини в Україні

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший же рік своєї незалежності. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивіль­ного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими зако­нами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім'ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.

Конвенція про права дитини закріплює положення про те, що права дитини не можуть бути обмежені ні за кольором шкіри, ні за релігією, національним чи майновим станом, ні за станом здоров'я, ні за походженням. Про це йдеться в статті 2 Конвенції.

Згідно зі статтею 6 даної Конвенції кожна дитина має право на життя. Це підтверджує і стаття 27 Конституції. Згідно з Конвенцією про права дитини діти мають права на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки. Ніхто не може розлучити дитину з батьками за винятком тих випадків, коли таке розлучення здійснюється в інтересах дитини.

Кожна дитина має право:

• на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;
• на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування;
• на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за ними догляд;
• на захист від жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів дій чи покарання;
• на захист від будь-якого покарання;
• на захист від сексуальних домагань;
• на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення.

Коли права дитини порушуються:

• Коли не гарантована її безпека для життя та здоров'я.
• Коли її потреби ігноруються.
• Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження.
• Коли порушується недоторканність дитини.
• Коли дитину ізолюють.
• Коли дитину залякують.
• Коли її використовують у конфліктних ситуаціях із родичами.
• Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

Пам'ятка батькам 

Види дитячої агресії:

що робити батькам❓

👉 ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

👉 ВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина висловлює негативні почуття за допомогою крику, вереску, погроз.

👉 ПРИХОВАНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

👉 АУТОАГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина завдає собі фізичної шкоди: б'є, дряпає, гризе нігті, негативно про себе висловлюється.

Інформації для батьків «Захистіть свою дитину!»

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство - це ще й:

• Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
• Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
• Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
• Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
• Ламання та знищення особистих речей;
• Використання брутальних слів, лайка;
• Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
• Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
• Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
• Звинувачування у всіх проблемах;
• Крити кування думок, почуттів, дій;
• Поводження із ним/нею як із прислугою;
• Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

• Нехтування дитиною;
• Нехтування обов'язків стосовно дитини;
• Відсутність в сім'ї доброзичливої атмосфери;
• Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
• Втягування дитини в з'ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
• Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
• Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
• Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім'ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Чи знаєте ви, що:

Діти бачать, чують та пам'ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім'ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім'ї:

Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Діти відчувають сум.

Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім'ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

Реагувати надто агресивно;

Не визнавати авторитетів;

Бути пасивними чи пригніченими;

Мати вигляд заляканих;

Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам'ятайте!

В сім'ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім'ї, засвоюють:

1.Насильство - це засіб розв'язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім'ю та своїх дітей.

2.Негативні форми поведінки в суспільстві - найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.Довіряти людям, особливо дорослим - небезпечно. У своїх сім'ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім'ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку - виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття - вони привертають увагу, піднімають авторитет - тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім'ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом - мовчи, терпи і принижуйся.

У сім'ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам'ятати, що дитина - це наше дзеркало.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ШОКОВАНА ВІД ПЕРЕЖИТОГО ПІД ЧАС ВІЙНИ - ПОРАДИ ПСИХОЛОГІВ ДСНС

Психологи Державної служби з надзвичайних ситуацій дали поради, як допомогти дитині, яка почула чи побачила щось, що її шокувало і налякало.

"Країна-терорист і далі обстрілює мирні міста України. Особливо зараз, коли рашисти не можуть протистояти нашим героїчним ЗСУ на фронті, тікають чи здаються в полон, вони мстяться нам - підло гатять ракетами по мирному населенню. Прагнуть посіяти страх і паніку, створити надзвичайну ситуацію, спробувати залишити людей без світла, тепла, води чи їжі. Чи зможе це нас зламати? Аж ніяк.

Але, на жаль, наші діти теж бачать страшне обличчя війни, нарівні із дорослими переживають це жахіття й можуть стати свідками подій, що шокують. Ми повинні їм допомогти впоратися з цим", - зазначають у службі.

Ось поради психологів ДСНС:

• У жодному разі не сваріть і не соромте дитину за її переляк. Страх - природне й нормальне почуття, частина інстинктивної програми самозбереження. Він не піддається контролю в дітей, проявляється на фізичному рівні - здригання, плаксивість, порушення сну й апетиту, нервові тіки, затинання.
• Якщо ви побачили, що дитина сильно налякана, заспокоюйте її, міцно-міцно обіймайте, зігрівайте своїм тілом, гладьте по спинці - це допоможе зняти напруження.
• Нехай дитина плаче, якщо їй це потрібно. Не зупиняйте, не заговорюйте, дайте виплакатися, просто будьте поруч і показуйте свою любов.
• Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила. Проговоріть за дитину те, що вона не може сформулювати сама: "Ти так сильно злякався, коли побачив...". Так ви допоможете їй випустити страх назовні. Як і будь-яка сильна емоція, яка залишається всередині, страх "тисне" на дитину, створює постійне напруження. А якщо випустити його назовні, як повітря з кульки, він втрачає свою силу.
• Під час розмови з дитиною спробуйте створити безпечну і спокійну обстановку, обіймайте її, якщо вона не проти. Говоріть повільно й неодмінно робіть паузи, щоби дитина мала час зрозуміти, а ви - тримати почуття під контролем.
• Здебільшого, однієї розмови недостатньо й доводиться повторювати багато разів різними словами, згадуючи подробиці того, що сталося. Це варто робити до моменту, поки ви не відчуєте, що страх дитини поступово зменшується. І головне - підтримуйте дитину щоразу, коли вона згадує те, що трапилося, і хоче поговорити про це ("А пам'ятаєш, мамо, як я злякалася вибуху?").
• Розповідайте дитині про свої почуття і страхи: "Мені теж було страшно". Дозвольте собі й дитині боятися - не намагайтеся переконати її в тому, що насправді вона не боїться, що в неї не було приводу боятися, або в тому, що насправді все це не страшно.
• Запропонуйте намалювати свій страх або те, що злякало, - це допоможе впоратися з емоціями. Дитина сама обере, у який спосіб це зробити. Деякі діти малюють або ліплять сцену, якої злякалися, з точністю до найдрібніших деталей. Деякі покривають листи чорною або червоною фарбою, до дірок черкають на папері ручкою. Не варто спрямовувати дитину до якогось "правильного" шляху вираження або оцінювати художній рівень результату, адже основне - виплеснути назовні те, що гнітить дитину всередині.
• Пам'ятайте: дитина не вміє керувати своїми почуттями та емоціями. Та й не всім дорослим це добре вдається. Тому головне завдання - допомогти дитині в цьому.

Будьте поруч, тримайтеся й не здавайтеся самі. Ми переможемо!

Фотогалерея